причини ослов янення литовських правителів та фактори перетворення київського удільного князівства ольгердовичів у центр консолідації

причини ослов янення литовських правителів та фактори перетворення київського удільного князівства ольгердовичів у центр консолідації

"Ослов'янення" литовських правителів Великого князівства Литовського, яке було своєрідною федерацією земель князівств, рівноправними суб'єктами якої були українські землі. 1385-1480 pp. Втрата українськими землями колишньої автономії і перетворення їх на звичайні провінції Литви. 1480-1569 pp. Політика змагань за українські землі в умовах боротьби між Москвою і Литвою за право бути центром "збирання земель Русі". Ключові дати. 1362 (1363) р. - Битва на Синіх Водах. 1435 р. - битва під Вількомиром. 1471 р. - остаточна ліквідація удільних князівств на українських зе

Зокрема, Польща в часи правління Владислава Локетка та, особливо, його талановитого сина Казимира III Великого (правив у 1333-1370 рр.) швидко виходить з епохи феодальної роздробленості, міцніє мілітарно і переймається проблемою розширення своїх територіальних меж. Ще більш очевидними були в цей час успіхи правителів Угорщини.  Зміцнивши свою владу на литовських землях, Міндовг починає поширювати її і на суміжні слов'янські землі, що раніше входили до складу Київської Русі. Першими до Литви перейшли землі Середнього Понімання - так звана Чорна Русь, з розташованими тут містами Новогродок, Вовкависьк, Городня, Слонім.

Утвердження литовських князів у Київщині, -Чернігово-Сіверщині та на Поділлі деякі тогочасні джерела пов’язували з битвою між литовсько-українським військом та ординцями на Синіх Водах, що сталася 1362 р. (нині річка Синюха,, ліва притока Південного Бугу).  Київське удільне князівство. Свідченням успадкування державного ладу давньої Русі дослідники вважають князювання нащадків Ольгерда в Києві.  Зміни в становищі українських земель у складі Великого князівства Литовського сталися з приходом до влади Ягайла Ольгердовича.  На основі чіткої геометричної сітки розміщували основні елементи укріплених нових центрів поселень —’ ринкової площі, кварталів, вулиць. .

Передумови входження українських земель до Великого князівства Литовського треба шукати з часів Київської Русі. Ще під час її існування були слов’янізовані деякі литовські племена, а з кінця ХІІІ ст. окремі з литовських князів були запрошені правити в руських землях.  Та найбільше просування Великого князівства Литовського на українські землі відбулося в період правління великого князя литовського і київського Ольґерда (1341 або 1345–1371). У 50-х роках XIV ст. Ольґерд розпочав захоплення Придніпров’я, приєднав українські землі Чернігово-Сіверщини (1355–1356) та Переяславщини.

Свідченням наступництва державних традицій Київської Русі за литовського правління є князювання нащадків Ольгерда в Києві. Княжіння Володимира Ольгердовича в Києві датують із 1363 р. Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на русинських звичаях і традиціях, литовський князь не був сприйнятий як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством.  По смерті Вітовта 1430 р. великим князем литовським було проголошено князя Свидригайла Ольгердовича. Він почав здійснювати політику, спрямовану на здобуття Великим князівством Литовським незалежності, спираючися насамперед на українських і білоруських православних феодалів. У відповідь Польща розпочала воєнні дії.

Монети Київського удільного князівства карбувалися зі срібла за часів князювання Київського князя Володимира Ольгердовича (1362–1394). Зміст. 1 Історія.  Впродовж 1362—1394 років Київським удільним Князівством правив Володимир Ольгердович. Вдало вміючи використовувати протиріччя поміж Улусом Джучі, Московським князівством та Великим князівством Литовським, він зумів домогтися для свого володіння окремого статусу серед інших удільних князівств у складі Великого князівства Литовського, підтримуючи з державами лише дипломатичні відносини. У 1354 році від хана Золотої орди Джанібека він отримав дозвіл на карбування власних монет ще не будучи володарем князівства.  Правителі.

Характерною рисою устрою Великого князівства Литовського був щільний зв’язок землеволодіння з військовою службою. Православна церков зберігає свої позиції у Литві. У другій половині XIV ст. відбувався процес "ослов'янення" литовських правителів. Про це свідчать такі факти: розширення сфери впливу руського православ'я на терени Литовської держави; утвердження "Руської правди" державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, налагодження податкової системи т

Галицько - Волинське князівство успішно відбивало напади німецьких, польських, угорських та литовських феодалів . Інколи навіть переходило в контрнаступ . Однак спустошливі татарські набіги та виснажлива боротьба з сусідніми державами вкрай ослабили могутність Галицько - Волинського князівства .  2. Охарактеризуйте механізм державного управління в Київській Русі. 3. Яка роль у державному управлінні Київської Русі відводилась великому князеві, боярській раді та віче? 4. Визначіть основні структури центрального та місцевого апаратів управління в Київській Русі. 5. Розкажіть про державне управління в Галицько - Волинському князівстві. У чому його відмінність від управління в Київській Русі?

Відновлення та остаточна ліквідація Київського і Волинського удільних князівств. Зі сходженням у 1340 р. на волинський стіл Любарта помітно активізувалася діяльність литовських князів щодо [приєднання до Великого князівства Литовського етнічних українських земель. За допомогою родинних зв'язків до нього приєднується Волинь. До кінця 40-х років XIV ст. сини Михайла-Коріата Гедиміновича опанували територію між Дністром і Південним Бугом (у середній течії), яка складала частину Подільської землі, що належала Золотій Орді. Восени 1362 р. неподалік р. Сині Води військо Ольгерда розгромило монг

II етап (1362—1385) — «ослов´янення» литовських правителів. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб´єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля.  Процес асиміляції завойовників не завершився. Події розгорнулися інакше. Починаючи з правління Ягайла (1377—1392) у Литовській державі дедалі більше набирають сили тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює становище південно-західних руських земель. III етап (1385—1480) — втрата українськими землями залишків автономії.

Про започаткування аналогічного процесу — «ослов'янення» литовських правителів у другій половині XIV ст. свідчить факти: розширення сфери впливу руського православ'я на терени Литовської держави; утвердження «Руської правди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації тощо.  Починаючи з правління Ягайла (1377—1392) у Литовській державі дедалі  Підтриманий зброєю литовських феодалів та руських удільних князів, він 1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства.