філософія індії та китаю

філософія індії та китаю

В Упанішадах вперше здійснено спробу, не заперечуючи історично більш ранні міфологічні уявлення, пояснити світ на поняттєвому рівні. Високий рівень раціоналізації та антропоморфна спрямованість реалізувалися у вченні про знання, яке здобувається шляхом медитації і носить містичний характер. Якщо залишити осторонь містику, то можна констатувати застосування методу інтроспекції (самоспостереження).

7. 7.Філософія Стародавнього Китаю: представники, основні ідеї. Особливостями філософії Стародавнього Китаю є такі риси: 1) виникла у VI-III ст. до н.е.; 2) заснована на п’яти книгах; 3) малодоступна через те, що викладалася на ієрогліфах; 4) проблематика філософії Стародавнього Китаю така: а) проблема влади; б) проблема управління людьми; в) проблема сенсу життя. Філософія Стародавнього Китаю виникає в період Чжаньго (6-3 ст. до н.е.)- „золотий вік китайської філософії”.  Покинувши Китай, філософ відправився Індію, проповідував там, і багато в чому завдяки його вченню виник буддизм. Про його смерть та її обставини нічого невідомо. 16. Лао-Цзы (Старый Младенец, Мудрый Старец).

Таким чином розрізняють філософію Стародавнього Китаю, Індії, Близького Сходу. Важко заглиблюватися у ці філософські течії, школи, легше розгледіти загальні поняття і закони, властиві для стародавньої східної філософії. Вони стануть у нагоді західноєвропейській особистості для того, щоб розглянути усі можливі методи східної діагностики та лікування. Досить цікавим є той факт, що східні філософи інтерпретують людину як образ і подобу Творця. Людина з їхнього міркування є копією усього Всесвіту. Східні філософи припускаються такої думки: якщо Творець є макрокосмос, то в такому випадку людина вис

Стародавня Індія. Соціальну структуру утворювали племена. В них був варново-карстовий устрій.  Староданій Китай. Розквіт суспільно-політичної думки Стародавнього Китаю відноситься до VI - III ст. до н.е. Найвпливовішими політичними напрямками в Стародавньому Китаї були конфуціанство, даосизм, легізм, моїзм. Даосизм. Засновником даосизму вважають відомого мудреця Лао-изи, який жив у VI ст. до н. є. Його погляди викладено в творах «Дао де-цзин» (Книга про дао і де).Даоси́зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука.

Філософія Стародавньої Індії (брахманізм, вайшешика, буддизм) та Стародавнього Китаю (даосизм і конфуціанство). Брахманізм.  Включення частини стародавньої Індії до складу Кушанської імперії та покровительство з боку її правителів дали змогу буддизму розширити ареал свого розповсюдження, проникнути в інші країни. В цей період складаються дві основні течії буддизму, що відрізнялися питанням про архатство.  Піфагорійська філософія. Введення терміну «філософ» приписують Піфагору, який назвав себе не мудрецем, а «тим, хто любить мудрість». Філософи належать до особливого типу людей, які замість того, щоб турбуватися про славу чи визнання, гроші чи прибуток, все життя присвячують вивченню природи речей.

Філософія стародавніх Індії та Китаю[ред. | ред. код]. Докладніше: Індійська філософія та Китайська філософія. Філософія як самостійна дисципліна виникла всередині I тисячоліття одночасно в трьох вогнищах стародавньої цивілізації — в Китаї, Індії та Стародавній Греції. Її народження супроводилося переходом від міфологічного світосприймання до світогляду, що спиралося на знання, знайдене в інтелектуальному пошуку. В Індії систематизоване філософське знання формувалося через опозицію до брахманізму.  Його релігійно-філософські погляди представлені в книзі «Реконструкція релігійної думки в ісламі». Література[ред. | ред. код]. Фролов І. Т. та інші. Введення у філософію (Підручник для вузів). М.: «Політіздат», 1989.

Як і в Індії філософські школи складаються в V в до н. е. Приблизно в цей же період філософія стає авторської. Якщо в Індії філософські школи так чи інакше співвідносилися з ведизмом - в Китаї з конфуціанської ортодоксією (у II ст до н. Е. Конфуціанство домоглося офіційного статусу державної ідеології). Індія. Філософія локаята (чарвака), Найбільшими представниками вважаються: Бріхаспаті і Дхішан, і філософії санкхья (засновник Капіла). Визнаючи природність і вічність нескінченно різноманітного світу, давньоіндійські мислителі відкидали надприродності природних явищ і процесів, заперечували бе

Стародавня Індія. Соціальну структуру утворювали племена. В них був варново-карстовий устрій.  Староданій Китай. Розквіт суспільно-політичної думки Стародавнього Китаю відноситься до VI - III ст. до н.е. Найвпливовішими політичними напрямками в Стародавньому Китаї були конфуціанство, даосизм, легізм, моїзм. Даосизм. Засновником даосизму вважають відомого мудреця Лао-изи, який жив у VI ст. до н. є. Його погляди викладено в творах «Дао де-цзин» (Книга про дао і де).Даоси́зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука.

Реферат на тему Проблема людини в філософії Стародавньої Індії і Китаю из категории Философия на сайте Много Рефератов.  Ще пізніше, у 3 ст. до н.е. буддизм був прийнятий царем Ашокою як офіційна ідеологія Індії періоду Маур'я, поступово перетворюючись у релігію. Третьою неортодоксальною школою давньоіндійської філософії була матеріалістична школа чарвака-локаята. Вона заперечує авторитет Вед, не вірить в життя після смерті, відхиляє (спростовує) існування бога.

Раздел: Философия. Тут найдется полное раскрытие темы -Проблема людини в філософії Стародавньої Індії і Китаю, Загружено: 2011-03-09.  Вивчаючи філософію стародавнього Китаю, варто звернути увагу на те, що виникнення її зафіксоване у стародавніх міфологічних текстах "П'ятикнижжя". Найбільш раннім текстом вважається "І дзінь" /книга перемін/, в якій подано класичний приклад дофілософського і філософського розроблення субстанціонально-генетичиої тотожності природи. До специфічних рис китайської філософії можна віднести обожнювання неба, землі та всієї природи, антропологічну спрямованість китайської філософії, а також її моральне наповнення.

Головні школи та їx філософські основи. Чань-буддизм в Китаї. Філософія в системі ламаїзму. Дзен-буддизм i японська культура.  Індія і Китай: спільні риси і відмінності типів філософування. Раціоналістичність та орієнтація на соціальність. Географічні, соціальні, духовні, мовні передумови виникнення i розвитку китайської філософії. Філософська інтерпретація міфології. Давньокитайська діалектика: вчення «Інь-ян». Головні книги класичної китайської освіченості (п'ятикнижжя) та їх роль в становленні філософії. Філософія періоду «ста шкіл». Філософські ідеї «Книги пісень» (Ши-цзин).

Проблема людини в філософії Китаї. Вивчаючи філософію стародавнього Китаю, варто звернути увагу на те, що виникнення її зафіксоване у стародавніх міфологічних текстах "П'ятикнижжя". Найбільш раннім текстом вважається "І дзінь" /книга перемін/, в якій подано класичний приклад дофілософського і філософського розроблення субстанціонально-генетичиої тотожності природи. До специфічних рис китайської філософії можна віднести обожнювання неба, землі та всієї природи, антропологічну спрямованість китайської філософії, а також її моральне наповнення. Треба звернути увагу також

1. Філософія Індії та Китаю. 2. Філософія Античності: напрямки філософських пошуків. 3. Особливості середньовічної філософії.  Філософія Китаю. Становлення філософської думки спостерігається вже у 7 ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: І-цзін, Ші-цзін (книга пісень), Шу-цзінь (книга історії). У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції, про природну закономірність, про природність людської душі і свідомості.

Становлення естетичної свідомості в Індії, Китаї і взагалі на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії, дивлячись по загальним процесам розвитку людства, напевне, також відбувалося в дуже далекі часи.  Історія давньокитайської філософії, відповідно етики й естетики знає і виділяє дві крупні філософські школи, у характері яких у різному випадку, але обов’язково повинно бути природно-соціальний синтез, правда, у даосизмі, тобто Лао-Дзи та його наступників – з акцентом на природному вдосконаленні й красі, тобто на красі світу, а у Конфуція – на соціальних аспектах процесу вдосконалення краси людських поступків та справ, які відбуваються. у рамках пошуку і втілення соціального чи суспільного ідеалу.